Є багато див на світі, та найбільше диво
Коли сам Господь приходить у цей світ мінливий.
Він діяння проявляє над людські, красиві
Хто їх з вірою сприймає – ті стають шасливі
Розкажу вам, добрі люди, про людину-лева,
Хоч історія ця давня, але є взірцева
=
Почалося все із того, що Господь Всесильний
Захотів ся поборотись – та хтож Йому рівний?
І Нараяна задумав ось таке вчинити:
Своїх слуг в духовнім світі трішки посварити.
Ну а потім їх послати до оцього світу,
Де ми з вами бідуєм, де нема просвіту.
І та місія чудова випала на долю
Вартових двох із Вайкунтхи – Віджаю та Джаю
Ті два легіні звитяжні зразу ся згодили,
Три життя у цьому світі Богові служили.
Та служіння їх не звичне – демонами стали,
Але їм це хоч би що – Бога ж розважали.
Ця історія цікава, щоб людей навчити,
Як у цьому світі треба і не треба жити.
Тож почнем ми з початку вам оповідати,
Щоби все одне за іншим, як слід розказати.
Були в Брахми штири сина – їх Кумари звали,
мудреці ті як дітиська – по світах гуляли.
Та й прийшли раз на Вайкунтху, хтіли Бога вздріти,
Два вартових іх спиняють – що це тут за діти?
На Вайкунтхі всі дорослі, тут дітей немає,
Може ви якісь приблуди, хто вас, в Бога, знає.
Мудреці так розсердились, і прокльони послали,
Щоби двоє тих вартових в світ страждань попали.
Ситуація панічна – тут сам Бог зявився,
Мудреців Він заспокоїв і перепросився.
Слугам своїм дав Він вибір: сім або три рази
В світі темряви родитись і вертатись зразу.
Сім життів — як слуги Бога, три – демонами бути:
Краще менше, але швидше назад ся вернути.
Так подумали, й рішили, на тому і стали,
Так ці двоє слугів Бога в світ страждань попали.
===
А тим часом в цьому світі, ось що відбувалось:
Жив мудрець Каш’япа Муні, жінка – Діті звалась.
Захотіла собі Діті родити дитину,
Стала мужа турбувати, смикать одежину.
А Каш’япа – муж пристойний, став її повчати:
В неурочний час неможна дітей зачинати.
Та вона наполягала і ради не було,
Видно, так ся мало стати, щоб прокляття збулось.
Так родились демонята, дорослими стали,
Були такі бешкетники — що нема управи
Стали сильні та могутні і дуже пихаті
Бід багато наробляли як свиня у хаті.
Перший демон – Хіранйакша – зустрічався з Вішну,
Господь прийняв форму Вепря, й Землю бідолашну
З Океану-Гарбходаки підняв на поверхню,
Хіранйакша кинув виклик – поводився зверхньо.
Виклик демона прийнявши, Господь розважався,
А в кінці копитцем вдарив і демон скінчався.
Зачаївши злобу в серці на Самого Вішну,
Брат убитого помститись вирішив зловтішно.
Хіранйа-кашипу звався – золото й розваги
Любив з жінками в постелі, тому так назвали.
Гнів і злість на Вішну в серці так почав плекати,
Що хотів він Бога вбити, а сам Богом стати.
І щоб силу над могутню собі роздобути
Він пішов у аскетизм, йогу і покути
Та коли коли він намагався думки всі замкнути
Горобці два прилетіли, й так щоб було чути
Ім’я Бога голосно так, демону цвіркали,
Той аж, з люті, знавіснів – пташки повтікали.
То не пташки справді були – мудреці могутні
Нарада і Парашара – славні й самобутні.
Ну а демон, вийшов з трансу, злився і плювався,
Накінець зібрав манатки, додому подався.
Вдома демона зустріла жінка його мила,
Накормила, приласкала, в постіль уложила.
І спиталася Каядху – так дружину звали –
Чому швидко повернувся, чому сили здали.
Розказав він все як було і ласкам піддався,
Думав він про Ім’я Вішну — так і син зачався.
Після того другий раз пішов він на гору
Поклонявся довго Брахмі – став на одну ногу
Підняв руки і молився, поки тіло, мурахи не з’їли,
Тоді Брахма сам зявився й спитав – в чому діло ?
Брахма кості його скропив водою із Гангу,
Демон мов мертвець ожив, і прославив Брахму
За свою аскезу довгу хтів він вічно жити,
Та не міг Брахма могутній в те благословити
Тоді демон, як завжди, до хитрощів вдався:
Не у день і ні в ночі щоб з життям розстався.
І не в домі, поза домом, ні звір, ні людина
Не могли би його вбити, щоб лиха година
Його завжди оминала – і Брахма згодився,
Демона благословив, та кудись подівся
Думав демон, що безсмертний, став так управляти,
Що загарбав три світи, та всім дошкуляти…
А тим часом, син його, підростав, Прахлада,
Ходив з Богом він у серці – радість та відрада.
Змалку з мамою він жив в Мудреця Наради,
Чемно слухав і робив всі його поради.
Так він Господа пізнав дуже-дуже рано,
Завжди Вішну пам’ятав, служив Йому гарно.
Всім він радив тільки Вішну Богом називати,
Батько ж, сина зненавидів та й став катувати.
Що він тільки не робив, щоб його убити,
Кидав під ноги слонам, хтів в вогні спалити.
Змії хлопця не кусали, в воді не топився,
Яд у їжу підкидали – він не отравився.
Врешті решт останню спробу зробив демон сину:
Вирішив він власноруч вбити ту дитину.
Грізно крикнув: «Де твій Вішну? Може в цій колоні?»
І меч гострий він підставив синові до скроні.
«Господь Вішну є усюди, навіть в цій колоні»
Відповів безстрашно хлопчик, чувшись в обороні.
«То ж нехай тебе рятує твій любимий Вішну», –
Страшно навіть і згадати сцену ту, невтішну.
Раптом щось загуркотіло, рев страшний роздався
В друз колона розлетілась — і Сам показався.
Прийняв він страшну подобу людини і лева,
Страшні зуби виглядали з пламінного зева.
Грива жовта розметалась йому на всі боки,
В страшнім гніві Він зробив свої перші кроки.
Демон дуже налякався, але в себе вірив,
З дивним Богом він змагався, як оса вампірив.
Була битва та страшенна – всі демони пали
Страх і той десь заховався, аж землі стогнали
На кінець Господь Нрісімха – так Бога назвали
Всівся на порозі дому, сутінки настали.
Поклав демона спиною собі на коліна,
Подивився йому в очі – в того з рота піна.
Пазурі Він, а не зброю, розпустив страшнючі,
Мов хірург проник у серце, довго ся не мучив
Рев навкруги в мить рознісся, і затих як диво.
Епопея завершилась, й Світ зітхнув щасливо.
Зібралися напівбоги, хтіли прославляти,
Та Нрасімха так рикнув, що страх дошкуляти.
А малесенький Прахлада сміло підступився,
Надів Леву він гірлянду й низько поклонився.
Нарасімха посміхнувся, на коліна взявши,
Хлопця ніжно пригорнув, дари обіцявши.
Але відданий Прахлада просив лиш одного,
Щоби завжди пам’ятати Нарасімху-Бога.
Пам’ятати й не забути в повсякденних справах
І служити Йому вірно в ділах і забавах
Після того, жили мирно… годі і казати….
Тому прошу вас, почуте іншим передати.
Той, хто слухає про Бога, все що хоч здобуде,
З Богом в серці, в любім місці в царстві Божім буде.
If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.